З глибоким корінням, з високим гіллям!
ідомо, що сьогодні багатодітна сім’я в нас не рідкість і більшість українських громадян відносяться до них з великим упередженням: «Понароджували, мов, а зараз вимагають, щоб про них піклувалися». Родина, як дзеркало, відображає етичний і правовий стан держави. Сьогодні, через різке розшарування суспільства за прибутками, в особливо важкому стані опинилися сім’ї, де багато дітей. Вони потребують допомоги, і держава зобов’язана допомагати своїм громадянам і тим більше дітям. Та й в цілому – хто сказав, що в багатодітних сім’ях одні лише проблеми? Вони дуже різні і в більшості випадків – щасливі, що не можна сказати сьогодні, нажаль, про велику кількість «нормальних» родин.
Нам випала нагода познайомитися з однією із таких Бердичівських сімей, що проживає по вул. Лупова 7. 44-річна Ірина Михайлівна Васильківська-Чернишова – багатодітна мама, яка виховує п’ятеро дітей (чотири хлопчика та одна дівчинка). Жінка дуже любить і пишається своїми нащадками, розказує, що діти добрі, слухняні, завжди і у всьому допомагають. Ще з раннього дитинства звикли доглядати одне одного, так як їй доводилось багато працювати, щоб прогодуватися.
Живе родина Васильківських-Чернишових в дуже складних матеріальних і житлових умовах. Дві невеличкі кімнати без ремонту для великої сім’ї – це занадто мало. На даний момент Ірина Михайлівна не працює у зв’язку з хворобою, отримує лише пенсію по смерті чоловіка, тому матеріальний стан родини теж плачевний. Допомагають, звичайно, старші діти, які вже працюють, але зрозуміло, що їм потрібно турбуватися про своє майбутнє.
«Раніше жилося набагато легше, - розповідає героїня, - тому, що багато в чому допомагала міська влада. Давали путівки в дитячі табори, санаторії, допомагали з ремонтом, виплачували матеріальну допомогу. Сьогодні влада за нас забула. Я кілька разів зверталася за допомогою в різні інстанції, щоб вирішити проблему житла, але, нажаль, скрізь отримувала лише відмови. Тому й руки опустилися, не вірю нікому. А так хотілося б жити в нормальних умовах. Якби хоч з ремонтом допомогли, більш нічого не прошу.
Була можливість відправити дітей за кордон, але я не уявляю собі життя без них, тому, поки що не зважилась на це. Проте в майбутньому хочу, щоб діти поїхали, побачили світ.
А взагалі, родина у нас дружня, всі поважають і піклуються одне про одного. Старші дітки вже мають середню спеціальну освіту, молодші - навчаються в школі, мають різноманітні захоплення. Я дуже вдячна всім вчителям, які навчали і навчають моїх діток, вони теж дуже багато в чому допомогли моїй родині у скрутний час. Хлопці обов’язково підуть в армію, в нашій родині так заведено. Я вважаю, що армія виховує справжніх чоловіків.
Ми всі сподіваємось на краще майбутнє і віримо, що в нашому домі завжди пануватиме мир, злагода і добробут».
Залишається лише вірити, що в цієї родини збудуться всі їхні побажання і мрії, і держава відгукнеться на крик душі бідної мами, яка ладна на все заради своїх нащадків.
Источник: http://www.berdichev.biz/content/view/1131/1/
Автор: Ірина ТКАЧУК
Нам випала нагода познайомитися з однією із таких Бердичівських сімей, що проживає по вул. Лупова 7. 44-річна Ірина Михайлівна Васильківська-Чернишова – багатодітна мама, яка виховує п’ятеро дітей (чотири хлопчика та одна дівчинка). Жінка дуже любить і пишається своїми нащадками, розказує, що діти добрі, слухняні, завжди і у всьому допомагають. Ще з раннього дитинства звикли доглядати одне одного, так як їй доводилось багато працювати, щоб прогодуватися.
Живе родина Васильківських-Чернишових в дуже складних матеріальних і житлових умовах. Дві невеличкі кімнати без ремонту для великої сім’ї – це занадто мало. На даний момент Ірина Михайлівна не працює у зв’язку з хворобою, отримує лише пенсію по смерті чоловіка, тому матеріальний стан родини теж плачевний. Допомагають, звичайно, старші діти, які вже працюють, але зрозуміло, що їм потрібно турбуватися про своє майбутнє.
«Раніше жилося набагато легше, - розповідає героїня, - тому, що багато в чому допомагала міська влада. Давали путівки в дитячі табори, санаторії, допомагали з ремонтом, виплачували матеріальну допомогу. Сьогодні влада за нас забула. Я кілька разів зверталася за допомогою в різні інстанції, щоб вирішити проблему житла, але, нажаль, скрізь отримувала лише відмови. Тому й руки опустилися, не вірю нікому. А так хотілося б жити в нормальних умовах. Якби хоч з ремонтом допомогли, більш нічого не прошу.
Була можливість відправити дітей за кордон, але я не уявляю собі життя без них, тому, поки що не зважилась на це. Проте в майбутньому хочу, щоб діти поїхали, побачили світ.
А взагалі, родина у нас дружня, всі поважають і піклуються одне про одного. Старші дітки вже мають середню спеціальну освіту, молодші - навчаються в школі, мають різноманітні захоплення. Я дуже вдячна всім вчителям, які навчали і навчають моїх діток, вони теж дуже багато в чому допомогли моїй родині у скрутний час. Хлопці обов’язково підуть в армію, в нашій родині так заведено. Я вважаю, що армія виховує справжніх чоловіків.
Ми всі сподіваємось на краще майбутнє і віримо, що в нашому домі завжди пануватиме мир, злагода і добробут».
Залишається лише вірити, що в цієї родини збудуться всі їхні побажання і мрії, і держава відгукнеться на крик душі бідної мами, яка ладна на все заради своїх нащадків.
Источник: http://www.berdichev.biz/content/view/1131/1/
Автор: Ірина ТКАЧУК
Комментариев нет:
Отправить комментарий
Если вы хотите чтобы комментарии увидели авторы статьи, оставьте их по адресу обратной ссылки. Здесь только альтернативное обсуждение новостей города Бердичева.