21 рік тому біля аграрного ліцею встановили пам'ятник воїнам, що загинули за визволення Бердичева

Цей пам'ятник на території аграрного ліцею з'явився лише через 42 роки після війни. Григорій Петрович Малацай, тодішній керівник початкової підготовки закладу, згадує, яку велику пошукову роботу провели комсомольці. У братську могилу із лісу вони перенесли останки воїнів, які визволяли наше місто і знайшли їхніх родичів.
Успішна наступальна Житомирсько-Бердичівська операція несподівано загальмувала під Бердичевом. Ворог відчайдушно обороняв цей важливий стратегічний вузол залізниць і шосейних доріг. Протягом трьох днів радянські з'єднання не могли досягти успіху. Сили атакуючих танули. Особливо у скрутному становищі опинилася 44-а гвардійська танкова бригада підполковника Гусаковського. Її штаб з одним батальйоном і допоміжними підрозділами дислокувалися на “Трикутнику”, два інші танкові були відрізані від головних сил і блоковані ворогом у місті.
В окупованому Бердичеві точилися нерівна боротьба. Всі три спроби з боку “Трикутника” розірвати кільце і визволити блокованих у місті закінчилися невдачею. Наступальна операція опинилася під загрозою зриву. Перелом настав після того, як у бій ввели свіжі сили. 5 січня 1944 року військам, які визволяли Бердичів салютувала Москва. На пам'ятнику лише окремі прізвища воїнів, які віддали за місто своє життя.
Роботу зі встановлення імен померлих організував клуб “Пошук” під керівництвом комсорга училища Віталія Сінєльнікова.
Григорій Малацай, ветаран Ввв: “Мы кости собирали. Были кирзовые сапоги, у Лебедевой на голове гребешок сохранился. Были медальоны, они дали нам имена и фамилии”.
Пошукову роботу вели два роки, писали листи у різні інстанції. Усе перенесли у музей історії Бердичівського професійного аграрного ліцею. Саме тут, у документах і фотографіях зберігають пам'ять про тих, хто поліг у бою за визволення Батьківщини і людей, які довгий час працювали у закладі і заслужили на повагу. Композицію кімнати Слави становить бойовий шлях 389 стрілецької дивізії. Тут є карта 950 гвардійського полку, світлини бійців, які були присутні на відкритті пам'ятника своїм побратимам.
Галина Ружанцева, викладач історії: “Коли ми будемо говорити про визволення України, то головною метою було зберегти душу, традиції, багатство українського народу. Експонати зібрані нашими дітьми, ми хочемо передати їх наступному поколінню”.
Із ветеранів війни, які довгий час працювали у ліцеї, живим залишився полковник Григорій Малацай. Днями йому виповнилося 85 років. Але душа у Григорія Павловича молодіє, коли він приходить до рідного навчального закладу і згадує, як колись разом із іншими небайдужими людьми дав початок великій справі, яка більше потрібна була не загиблим, а живим.

Источник: http://www.trkvik.tv/index.php?module=news&id=1080
Автор: Юлія Крук